Коли мова заходить про томати, у кожного городника є свій «золотий запас» — ті сорти, які ніколи не підводять. У мене таким улюбленцем стали «Медові роси». Це не просто помідор — це маленьке літнє диво на тарілці. Солодкий, соковитий, з ніжною м’якоттю — ніби увібрав у себе все сонце й тепло літа. (І, як завжди, не реклама — ділюся власним досвідом.)
«Медові роси» — середньостиглий сорт із дуже привабливими, округлими плодами насиченого помаранчевого кольору. Перші грона завжди тішать особливо — плоди великі, м’ясисті, можуть сягати до 400 грамів. Далі, починаючи з третьої китиці, помідори трохи дрібніші — приблизно по 200 грамів, але не менш смачні.
Чим він мене підкорив?
По-перше, солодкістю. У цьому сорті справді багато природних цукрів, тому смак більше нагадує фруктовий, ніж класичний томатний. Кислинка майже не відчувається — за це його особливо люблять діти.
По-друге, він добре зберігається. Спокійно лежить кілька тижнів і не втрачає ні смаку, ні гарного вигляду. До того ж плоди мають доволі щільну шкірку, тому нормально переносять транспортування.
Кущ індетермінантний, виростає приблизно до 150–200 см, тому підв’язка обов’язкова. Але в цілому сорт дуже вдячний. За роки вирощування він показав себе стабільним і врожайним у різних умовах. Має непоганий імунітет до поширених хвороб, що теж додає плюсів у скарбничку.
На кухні «Медові роси» універсальні. Свіжі салати з ними — це окрема насолода. У консервації вони теж поводяться чудово, а ще ними приємно прикрашати страви — яскравий колір одразу робить тарілку святковою.
За кілька років я перепробувала чимало сортів і продовжую експериментувати. Але як би там не було, «Медові роси» щороку знаходять своє місце на моїй грядці. Нехай це буде лише чотири-п’ять кущів — але без них сезон для мене вже не той.
