Десять років тому я ухвалила нелегке рішення — вирушила на заробітки за кордон. Ми з чоловіком почали будувати будинок, вже звели перший поверх та придбали основні будматеріали, але ціни різко злетіли. Тоді я зрозуміла, що потрібно не лише завершити будівництво, а й допомогти нашому синові, якому виповнилося 17 років.
Це рішення далося мені дуже тяжко, адже я любила свого чоловіка Дмитра, і наш шлюб завжди був міцним. Чому ж не поїхав на заробітки сам чоловік? Вся річ у його хворобі – у нього епілепсія, і з таким діагнозом важко впоратися за кордоном.
І ось, я вирушила до Італії. Спочатку знайшла роботу у літнього італійця, але він почав до мене чіплятися. Я одразу заявила, що в мене є чоловік і жодних стосунків не може бути. Але він не вгавав. Жила в постійному страху, поки одного разу не втекла посеред ночі. Розповіла все Дмитру, а його реакція мене вразила — він був спокійний.
— Тобі що, все одно? А якби я змінила?
— Ну, всяке буває. Говорять, наші жінки там за гроші романи заводять.
— Як ти можеш таке казати?
Я повісила слухавку. Дмитро пізніше вибачився, але я вже почала сумніватися у його байдужості. Я продовжувала надсилати гроші щомісяця, а він займався будівництвом будинку. Згодом наш будинок був повністю відремонтований, обставлений новими дорогими меблями та впорядкований. Також я допомагала синові – платила за навчання та навіть купила йому машину.
На наступній роботі мені пощастило більше. Я влаштувалася до літньої жінки з деменцією. Вона ставилася до мене дуже тепло, і мені було сумно спостерігати, як її здоров’я погіршується. Натомість мені добре платили.
Коли почалася війна, я хотіла повернутись додому, але чоловік відговорив мене, сказавши, що ситуація нестабільна. Потім син повідомив, що збирається одружитися. Я вирішила зробити йому щедрий подарунок купити квартиру, але хотіла залишити це сюрпризом до самої урочистості. Знайшла ріелтора, який підібрав чудовий варіант у новобудові.
І ось я вирішила приїхати додому без попередження. Планувала залишитись у рідній країні, адже роки йдуть, а хочеться пожити нормально, та й за чоловіком сумувала. Приїхала до нашого будинку, який не бачила вже три роки. Все було гарне, доглянуте – не передати словами. Я натиснула на дзвінок, але ніхто не відчинив. І раптом підійшла сусідка.
– Ви хто?
— Хазяйка цього будинку! Дмитро, певне, кудись поїхав.
— Яка ж ви господиня? Надю я добре знаю, чудова жінка, часто мені допомагає.
— Яка ще Надя? Ви, мабуть, плутаєте з нареченою мого сина, її Катя звуть!
– Катю знаю, а ось Надя – дружина Дмитра.
Я мало не впала від шоку. Сіла біля будинку і вирішила зачекати. І ось, під’їхав мій чоловік із цією самою Надією.
— Як тобі совість дозволяє? Все це збудовано на мої гроші!
— Не все, я теж вклався. Ти сама хотіла поїхати, ото й отримала. І чого ти не попередила про свій приїзд?
— А ти що, сховав би коханку?
У розпачі я вирушила до двоюрідної сестри. Весілля сина було за два дні. Я вирішила не псувати свято і нічого йому не казати, думала, що він нічого не знав. Але після весілля мала намір розібратися.
На весіллі я з’явилася. Син був шокований, що я приїхала. Але потім я побачила за столом Дмитра з Надею.
— Сину, ти все знав? І навіть запросив її на весілля?
— Мам, я не хотів тебе засмучувати!
— Ти просто не хотів, щоб я повернулася раніше часу, адже вам були потрібні мої гроші. Ну, якщо так, знай: я купила тобі двокімнатну квартиру. Але тепер житиму в ній сама. А ти з батьком та його новою дружиною залишайтесь у домі. Щастя вам!
Усі гості чули мій монолог. Я пішла, не бажаючи бути поруч із цими людьми. Мені так боляче від цієї зради. Не знаю, кого простити складніше – чоловіка чи сина.
Вони обидва дзвонили мені, але я не відповідала. Подала на розлучення, і вже домовилася, щоби все зробили в найкоротші терміни. Хочу оформити квартиру на себе. Дім теж не залишу Дмитру. Відсуджу свою частку, хай виплачує чи продає.
Мені дуже сумно. Сестра говорила з моїм сином, він не розуміє моєї поведінки і ображається через квартиру. Скажіть, як мені бути далі? Чи варто прощати сина?
