Вже цілий рік ми знаємо цю бабусю.
Прекрасно пам’ятаю той день, коли син привіз її до нас. Пам’ятаю його погляд, який ніколи не забудеться. Він уже все продумав і прийняв рішення. Лише злякався перед матір’ю і нічого їй не сказав, залишивши на нас цю справу. Не подобаються мені такі. Раз вирішив позбутися від рідної матері, відправивши її в будинок пристарілих, так будь добрий сам все сказати. Ну і Бог з ним.
Бабуся виявилася дуже доброю, і ми з нею подружилися. Постійно приносила щось смачненьке. Мені стало ясно, що жінка досі вірить в те, що син забере її звідси. Але він відвідував її за весь час пару раз.
Не вперше у нас такі.
Сьогодні у бабусі ювілей — 70 років. Сидить і чекає сина. А недавно розповіла, що у неї ще дочка є, але більше 20 років вона її не бачила і не спілкувалася. НЕ знає навіть де як живе. Однак сьогодні вона їх чекає. Обох дітей. Але поки ніхто не прийшов.
Всі співробітники нашого будинку для літніх людей купили бабусі торт, вставили в нього свічку і сказали бабусі, щоб вона загадала бажання. Коли вона задувала свічку, то в очах її стояли сльози.
Коли мій робочий день вже закінчувалася, бабуся попросила зайти до неї. Розповіла вона мені свою історію. Вона каялася в тому, що давно любила більше сина аніж доньку. Недостатньо приділяла їй уваги, не слухала, не розуміла, не цінувала і не любила, як її брата.
В результаті невістка відправила її в будинок для літніх людей. Вона була вдячна за торт і свічку, але вважала, що бажання її не виповниться ніколи. Йшла я від неї з щемом у серці і зі сльозами. Мені було шкода бабусю, яка звинувачувала в усьому себе.
Біля входу в установу я натрапила на жінку середнього віку, невпевнену і перелякану. В руках вона тримала маленький букет квітів і запитала мене чи є тут Катерина Петрівна.
Я пояснила, як знайти її кімнату і при цьому у мене знову виступили сльози. Звичайно, жінка не зрозуміла мене, але я знала, що у когось сьогодні здійсниться бажання. Дочка знайшла свою маму. Самий прекрасний подарунок на день народження.
